Зустріч із українським письменником і журналістом, членом Асоціації українських письменників, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка Мирославом Дочинцем.

 

За ініціативи  колективу  Радомишльського  народного краєзнавчого музею  проведено творчу  зустріч  із   українським письменником  і журналістом, членом Асоціації українських письменників, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка Мирославом Дочинцем.

Радомишльською  центральною районною бібліотекою підготовлено  виставку-перегляд творів  «Книги духовної мудрості Мирослава Дочинця» та   відеоматеріали творчого шляху митця. Обрамив  зустріч народний жіночий колектив «Райдуга»  районного будинку  культури  (керівник Ілона Сагайдак).  У його виконанні прозвучали   пісні «Україно, любов моя!», «Ти до мене не ходи»,    «Де ти, легінь..»

Представляти Мирослава Дочинця не було  потреби. Видатний письменник сказав:  «Сприймати все, що посилається мені, навчився я з подячною покірністю – як данність долі, що розписана в небесних зошитах. Зазвичай ми не знаємо, чому те чи інше (добре і погане) в той чи інший час посилається нам. В мене дуже багато читачів: мудрих, проникливих, відданих. Щодо осяйного імені самого Тараса, то все своє творче життя я намагаюся осмислити, розгадати загадку харизми Святого письма і Шевченкового слова. І якщо якась бліда тінь уваги і впала на мою писемну працю, то, повірте, це лишень завдяки цим посиленим учнівським студіям.

Свої головні книги – «Вічник», «Криничар», «Горянин», «Світован» я написав із духу читацького протесту. Не знаходячи в світовій літературі те, що посилено шукав, вирішив сам це одягнути в слово. Тобто мої книги якось мірою – це конспекти духовних студій, власні історії душі. Письменники – спадкоємці волхвів. Слово нам спущене згори. Через те література повинна бути служінням на підтримку доброчесності, жадання досконалості, наближення до Бога.

Для мене, українця, це дуже важливо. Бо, власне, всі мої книги про маленьку українську закарпатську провінцію – це подолання провінційності. Провінційності духу. Бо справді: народ – це не те, що він думає про себе в часі, а те, що Бог думає про нього у Вічності.

До «Горянина» я примірявся 20 років, аж поки задум не оформився певною емоційною готовністю. «Вічника» виношував усе життя, «вічно» жив із ним. «Світована» теж конспективно «прописував» відколи себе пам’ятаю з ручкою. «Криничар» – плід великого надиху, коли я ледве встигав занотовувати потік лавини думок  і образів. Для мене книга – це не слова, а Слово, не стільки те, що в рядках, скільки те, що між рядками. Це передусім енергія, почерпнута від землі і неба».

Приємно те,  як слово митця проникало до сердець старшокласників міських шкіл, їх наставників та    поціновувачів таланту письменника.

Додамо, що присутні змогли купити книги  та отримати автограф.

Всі бажаючі   можуть придбати  книги письменника в  Радомишльському народному краєзнавчому музеї за адресою: вул.Міськради,3, тел. 4 42 76

img_0029_%d0%ba%d0%be%d0%bf%d0%b8%d1%8fimg_0028_%d0%ba%d0%be%d0%bf%d0%b8%d1%8fimg_0011_%d0%ba%d0%be%d0%bf%d0%b8%d1%8fimg_0007_%d0%ba%d0%be%d0%bf%d0%b8%d1%8fimg_0027_%d0%ba%d0%be%d0%bf%d0%b8%d1%8fimg_0025_%d0%ba%d0%be%d0%bf%d0%b8%d1%8f

Залишити відповідь