Походження назви міста

Радомишль — одне з давніх міст Полісся та України. Сучасну назву  воно отримало не відразу. Радомишль вперше згадується в літопису 1150 року під назвою Мичеськ, пізніше — Микгород. Саме стародавня назва древлянського міста походить від назви річки Мика (Мика — від старослов’янського слова микати, що означає жити, існувати). Микгород – сучасний район м.Радомишля, де більше ніж сто років виробляє продукцію відомий пивоваренний завод. За часів стародавньої Древньо-Руської держави місто мало вигідне географічне розміщення, для побудови Городища, укріплення або стражі, адже з обох сторін омивалося річками Тетеревом та Микою. Як свідчать перекази, та й у своїх працях згадує Михайло Грушевський, що на сучасному Микгороді було поставлено городище. В 1390 році у грамоті Київського князя Володимира Ольгердовича місто згадується під назвою Мицько при Тетереві.[1] Приблизно на першу половину XVI століття припадає поява нової назви міста. Після чергової монголо–татарської навали місто з Микгорода було перенесено на більш вигідніше стратегічне місце, стрімкий лівий берег річки Тетерів. Думка («радісна мисль») про переселення і стала причиною назви поселення — Радомисль. Існує й інша версія щодо походження назви міста, ніби вона походить від прізвища людини. На той час і пізніше Радомисль або Радомисл — означало людина, або названий чи ушанований як промисел чи знаряддя промислу.[2] Перша писемна згадка про назву міста Радомисль, як церковну власність, відноситься до 1569 року.[3] І тільки з 1946 року в усіх документах вживається назва Радомишль.

Історія

Давні часи

Територія міста, за даними археологічних досліджень, заселена близько 30 тисяч років тому, про що говорить досліджене на околиці міста пізньопалеолітичне поселення.[4] Недалеко від міста розташована палеолітична Радомишльська стоянка. Також поблизу міста знайдено поховання доби міді (IV тис. до н. е)[5].

На самій території міста виявлено ранньослов’янське поселення VIVII ст.[6] Окрім цього, на території міста знайдені залишки давньоруського городища Мичеська (Микгорода). Вік городища датується кінцем IX — початком X століття. Через Мичеськ приблизно з X — XI століття пролягав шлях з Києва на Волинь, в Польщу і Європу[7]. Вперше Мичеськ письмово згадується в Іпатіївському[8] та Троїцькому літописах[9].

Литовсько-Польський період

20-х рр. XIV століття великий князь литовський Гедимін займає древлянську землю[10] та в 1362 році Мичеськ потрапляє до складу Великого Литовського князівства. У 1399, 1416 та 1462 роках місто зазнавало руйнувань під час нападів татар на Київщину.[1] Напади татар продовжувалися і пізніше. В XVI столітті через це місто занепало і перейшло у власність Києво-Печерського монастиря. З 1569 року місто перейшло під владу Польщі. Від тієї пори почалася колонізація поліських земель поляками. Селилися вони в лісах і шляхом вирубувуння та спалення лісових масивів здобували собі земляні наділи для господарювання. Мешканці міста та околиць жили переважно з рільництва, лісового господарства (корабельний ліс), збирання та заготівлі грибів, заготівлі сіна. Розводили корів, овець, коней,свиней. Розвивалися різні промисли — паління дерев’яного вугілля, вироблення дьогтю, вироблення пам’ятників, рибальство, мисливство, заготівля та вичинка шкір, боброве господарство, ставили млини, корчми, займались бортництвом, сільським господарством, хмелярством, вирощували льон, виробляли кераміку для домашнього вжитку, займалися ковальською справою, ткацтвом килимів та сукон тощо.

Єлисей Плетенецький

У XVI ст. Радомисль був невеличким містом і належав Києво-Печерській лаврі. Чималу роль у подальшому розвитку міста відіграв архімандрид Києво-Печерського монастиря Єлисей Плетенецький. З його іменем пов’язане відновлення книгодрукування в Києві[11]. В 1606 році для потреб друкарні Києво-Печерського монастиря він будує в місті паперову фабрику[12].

Під час визвольної війни українського народу 16481657 рр. під проводом Б.Хмельницького в місті та навколишніх селах спалахнуло повстання, змусивши шляхту і орендарів втікати на захід.

Після Андрусівського перемир’я 1667 рік між Московією і Польщею Україну розділили навпіл. Правобережжя (з Радомишлем) відійшло до Речі Посполитої, лівобережжя – до Московського князівства. Населення зазнавало значних утисків з боку польської шляхти, що штовхало на боротьбу проти своїх поневолювачів. У 17021704 роках мешканці міста підтримали повстання під проводом Семена Палія, прагнучи визволитись від польської шляхти і приєднались до лівобережного гетьмана Івана Мазепи.

5 березня 1729 року у володіння Радомислем вступив номінат і адміністратор Київської уніатської митрополії єпископ Анастасій Шептицький, який пізніше, цього ж року стає митрополитом. Значення міста зростає з 1746 року, коли воно стає резиденцією уніатських митрополитів і перетворюється у столичне місто могутньої уніатської церкви. Уніатські митрополіти, не зумівши закріпитися в Києві, облюбували Радомисль, хоча не завжди проживали у місті. В цей час будуються Радомишльський замок, оточений ровом і валом, де знаходилась резиденція з скарбницею. В 1763 році в центрі міста на місці згорілої церкви на безпечній віддалі від забудівель збудовано церкву Святої Трійці і можливо легендарні підземні ходи.

Жорстоке панування шляхти збурило нову хвилю протесту, відому в історії як гайдамацький рух. В 1750 році на радомисльщині діяв відомий гайдамацький ватажок І.Подоляка. Під час могутнього повстання Коліївщини 1768 рік, тут діє загін одного з сподвижників М.Залізняка – І.Бондаренко.

Під владою Російської імперії

Після третього поділу Польщі уніатська митрополія та її резиденція в Радомислі були ліквідовані[13], а саме місто у складі правобережної України було приєднане до Російської імперії.

В 1794 році Радомисль увійшов до складу Ізяславського намісництва. У 1795 році Радомисль перестає бути резиденцією і власністю уніатських митрополітів, з цього року він переходить у державну власність. Церкву перетворено у православну.

З 1795 року Радомисль стає повітовим містом Волинського намісництва. В 1796 році затверджено герб Радомисля. Він складався зі щита, поділеного на дві частини. У верхній частині на жовтому тлі зображений чорний двоголовий орел — символ Російської імперії — з древнім гербом Волині на грудях — чотирикінцевим хрестом, позначаючи приналежність Радомисля до Волинського намісництва. В нижній частині герба на синьому фоні зображувалися три срібні голуби у стрімкому польоті з палаючими смолоскипами.

В 1797 році Радомисльський повіт передано до складу Київської губернії. Створюються магістрат, суд і засновується посада городничого.

Суспільно-політичний рух

Жителі міста брали активну участь у вітчизняній війні 1812 року проти наполеонівського нашестя. Тут за наказом фельдмаршала М.І.Кутузова, генерал-майор К.К.Сіверс, який командував новоросійським драгунським полком розквартированим в місті формував козачі полки.

В Радомислі знайшов відгук і рух декабристів, спрямованого проти феодально-кріпосницького ладу. В місті стояв Алексопільський піхотний полк, командиром якого був декабрист полковник І.С.Повало-Швейковський. У період підготовки повстання Чернігівського полку до міста приїздив один із його керівників М.П.Бестужев-Рюмін.

Не оминуло місто і революційні події 19051907 років. У місті поширюється нелегальна література антицаристського спрямування, відбуваються нелегальні сходки робітників, інтелігенції, виникають страйки і демонстрації, найбільша з них відбулась 18 жовтня 1905 року. Страйковий рух тривав і в післяреволюційний період. Великого розмаху набрав антивоєнний і анти поміщицький рух під час Першої світової війни, зокрема 1914 року відбулися погроми і виступи мобілізованих солдат.

Міське самоуправління і господарство

Кінець XVIII століття приніс зміни в життя міста, воно підпадає під владу Російської імперії. Створюються міські органи влади. В 1799 році заснована міська поліція, призначено квартального наглядача.

Місцеві органи влади розташовувалися в різних будівлях. Магістрат, дума і суд займали один дерев’яний будинок, один цегляний будинок займала міська поліція з городничим. Всі адміністративні будівлі знаходилися в центрі міста. В 1844 році представлений проект на побудову нової лікарні в місті, будівництво якої було завершено в 1851 році.

В 30—40-х рр. велася запекла боротьба між міщанами православними і євреями за посаду голови міста.

Найбільш складними проблемами міського господарства першої половини XIX століття були боротьба з пожежами і замощення вулиць. Вже в 1840 році створюється пожежна команда із солдатів строкової служби[14].

Після реформи 1861 року було проведено ряд інших реформ, одна з них — реформа міського самоуправління. Міська реформа 1870 року змінила структуру міського самоуправління. Згідно з положенням 1870 року повноваження міської думи були досить обмеженими і зводилися головним чином до турбот про благоустрій міста, торгівлю, освіту, утримання поліції, тюрми, пожежної команди[15].

Водонапірна башта та мерія.

В Радомислі діяла телеграфна лінія і станція, поштова контора з відділенням, яка згадується з 1883 року[16].

В 1899 та 1901 роках були прийняті нові плани забудови міста, які включали у міську зону Папірню[17].

На початку XX століття особливо швидко почалося покращення стану доріг, їх замощення і прибирання. В 1911 році відкрито водонапірну башту висотою 40 метрів. На мостах через р.Мику, р.Тетерів і р.Сухарку міська влада утримувала сторожа для очищення мостів та їх охорони. Увечорі місто освітлювалося газовими ліхтарями, а майже перед самою революцією 1917 року споруджено електростанцію, що забезпечила місто струмом[18].

Населення

Згідно з загальним переписом населення, проведеним в Російській імперії в 1797 році, в Радомислі нараховувалося 1829 жителів, з них 1424 євреї. А вже в 1801 році в місті проживало 14 християн-купців, 6 єврейських купців, 939 християн-міщан, 1474 єврейських міщан[19]. Частка єврейського населення в Радомислі поступово збільшувалася, хоча для євреїв в умовах царату це були тяжкі часи. В 1827 році в місті нараховувалося 3713 чоловік. З розвитком промисловості і торгівлі соціальний і національний склад населення міста змінюється. Починає зростати і кількість німецьких колоністів, особливо у другій половині XIX століття. Вони проживали в передмісті Радомисля, а пізніше і в самому місті. В 1870 році на Папірні налічувалося 17 дворів німецьких колоністів, де проживало 83 чоловіка[20].

У кінці XIX століття площа міста швидко зростає. 28 січня 1897 року проведено загальний перепис населення Російської імперії, за яким в місті налічувалося 11154 чоловіка[21]. На початку XX століття динаміка приросту населення міста була зумовлена економічним зростанням промисловості. В 1913 році населення міста складало 15165 чоловік[22].

Промисловість

На початку XIX століття в місті працювали незначні за розмірами і обсягом продукції промислові підприємства. В 1803 році у місті діяли пивоварний і цегляний заводи, млини на р. Тетерів, велася торгівля в 49 дерев’яних і 8 кам’яних лавках.[22] З подальшим розвитком міста зявляються нові підприємства, праця на яких була тільки ручна. З 1805 року діє гарматний завод. У 1819 році виділяється земля для вироблення вапна, а також на побудову цегляного заводу. В 1822 році збудовано цегляний завод. У 1827 році відкривається трактир. У 1840 році на міських землях працювало 2 шкіряні заводи. Вівся сплав лісу. Вже у 1845 році в Радомислі працювали 4 шкіряні заводи, 2 свічкових і 2 цегляних заводи.

Після реформи 1861 року, яка скасувала кріпацтво в Російській імперії, створено більш сприятливі умови для розвитку виробництва. З другої половини XIX століття Радомисль набуває промислового вигляду. Вже у 1896 році в місті діяло 12 фабрик і заводів, а в 1914 році — 19 заводів і фабрик. Тут діє пивзавод, склозавод, суконна фабрика, чавуноливарний завод ті інші дрібнотоварні підприємства.

В 1904 році в місті заснована суконна фабрика. Поступово розвивалося виробництва пива. Найбільшого розквіту виробництво пива зазнало за промисловців І.Альбрехта і А.Тайферта. Пивзавод працював під назвою «Пильзень». Пиво користувалося великим попитом не тільки в самому місті та повіті, але й далеко за його межами[16].

Культура та церква

Чоловіча гімназія (нині школа-інтернат).

В 1803 році в місті працювало 2 єврейські школи[23]. 1832 року створюється Київський навчальний округ, до складу якого увійшов і Радомисль. В 1833 році в місті засноване повітове трикласне училище. У 1836 році училище перетворене у дворянське трикласне.

9 вересня 1909 року відкрита Радомисльська чоловіча гімназія. В 1912 році міська дума дозолила заснувати семикласну жіночу гімназію, яка була відкрита в 1913 році.

Свято-Миколаївський храм. Дзвіниця зруйнована під час Другої світової війни.

Синагога. Згоріла у 1921 році.

Католицький храм. Нині будинок культури.

Після ліквідації уніатської митрополії 1795 року дерев’яний митрополичий кафедральний собор Святої Трійці у Радомислі перетворено на православний. У 1851 році собор перебудували і поставили на кам’яний фундамент[24].

В 1852 році в місті нараховувалися, крім собору Святої Трійці і католицького костьолу, ще одна синагога і 6 єврейських молитовних будинків. В 1882 році закінчується будівництво Свято-Миколаївського храму. Для потреб лютеран в кінці XIX на початку XX століття збудовано німецьку церкву — кірху.

Період національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр.

Складним і суперечливим і навіть драматичним був період національно-визвольної боротьби українського народу 19171921 роки, події якого не оминули і Радомисль.

Звістка про повалення самодержавства, внаслідок лютневої революції 1917 року, швидко доходить до міста, влада переходить до органів Тимчасового уряду. Створення 4 березня 1917 року в Києві, Центральної Ради було визнано як представницький орган всього народу України. В Радомислі також створюється представництво нової влади. Початок національної революції сприяв створення в місті громадсько-політичних організацій. Насамперед, це «селянська спілка», яка відігравала досить відчутну роль, Рада робітничих і солдатських депутатів, яка зосереджувалась на культурно-освітній роботі, створюється осередок «Просвіти» яка виступила ініціатором українізації освіти; впливовою серед єврейських робітників була партія Бунду; створюється осередок більшовиків – РСДРП (б). Діяльність цих громадсько-політичних організацій загострюється з боротьбою за владу різних політичних течій, що особливо поглибилось з осені 1917 року з приходом більшовиків до влади в Росії.

З березня 1917 по січень 1918 року влада на радомисльщині належала Центральній Раді, яку очолював повітовий комісар УЦР Г.Карбовський. Українська влада приділяла значну увагу продовольчим питанням і підтримування порядку. Ситуація поглиблюється війною радянської Росії проти Української Народної Республіки з грудня 1917 року. В січні 1918 більшовики проголошують в місті Радянську владу, виконавчий комітет якої очолив В.Ядолов. але вже в кінці лютого 1918 року в місто вступають німецькі війська, які, відповідно з договором УНР, допомагають звільнити Україну від більшовицької навали. В місті відновлюється діяльність УЦР, та знову ненадовго. Незадоволені Центральною Радою, німецьке командування 29 квітня 1918 року розганяє її, замінивши на уряд гетьмана П.Скоропадського. Поширюється боротьба проти кайзерівських військ, гетьманщини, яку ведуть різні політичні сили, більшовики на чолі з Г.Власенком, селянської спілки – О.Мізерницький. Все це закінчується загальним повстанням 14 листопада 1918 року під керівництвом Директорії, яку очолювали С.Петлюра і В.Винниченко. Повітовим комісаром на радомисльщині стає Г.Науменко, його помічником Ю.Мордалевич, які значну увагу приділяють наведенню порядку, освіті. Але у грудні 1918 – 1919 роках повіт, як і вся Україна, стає ареною війни за владу в основному між більшовиками і національними силами. Місто буквально переходить з рук в руки. Вже на початку лютого 1919 року Радомисль і Малин зайняли більшовики, але не встигли як слід відновити роботу Рад, як були вибиті того ж 24 лютого 1919 року загонами Соколовського. У зв’язку з відступом сил УНР у березні 1919 року під натиском переважаючих радянських сил 2 березня червоні війська знову захоплюють Радомисль, Кочерів, Коростишів і рухаються на Житомир. А вже 8 березня 1919 року загін Соколовського знову захоплює Радомисль. Більшовики несуть великі втрати, це подвоюється масовим повстанням у квітні 1919 року проти більшовицької політики «військового комунізму». 7 квітня 1919 року Радомисль зайняли значні сили Червоної Армії, ситуацію тут вивчає більшовицький комісар М.Скрипник. Та все ж 25 травня 1919 року повстанці на короткий час знову захоплюють місто, ведучи жорстокі бої. В повіті лютують спец загони ВЧК, в серпні 1919 підло вбиті керівники повстанців Д. Соколовський, Палій і Винявський, які перебували в селі Горбулів.

Внаслідок наступу військ УНР і ЗУНР на Київ у серпні 1919 року під командуванням С.Петлюри звільнено і Радомисль. Але здолати «трикутник смерті (більшовиків, білогвардійців поляків)» українським силам не вдалось і 17 вересня 1919 року радянські війська І.Федька вступають у місто. Відновлюється робота ревкомів та його відділів.

В квітні 1920 року починається радянсько-польська війна, Радомисль зайняли війська третьої польської армії, але вже у червні 1920 року під тиском Червоної армії вони відступають і залишають місто. Боротьбу проти більшовиків продовжує повстанський комітет, який очолює Ю.Мордалевич. В 1921-1922 роках населення повіту потерпало від страшного лиха – штучного голоду, який запровадили більшовики для упокорення бунтівної України, в цьому їм активно допомагають червоні війська, якими командував Г.Котовський.

В листопаді 1921 року була зроблена остання відчайдушна спроба частин УНР на чолі з Ю.Тютюнником звільнити Україну і створити незалежну державу. Ці події зачепили і повіт, а закінчились героїчно і трагічно під містечком Базар, де залишки повстанців які не скорилися (359 чоловік) були розстріляні. На цьому шалений вихор громадянської війни припинився утвердженням радянської влади.

Радянський період

20—30-ті роки

Зі створенням СРСР починається поступове відродження господарства і налагодження мирного життя. В 1923 році Радомисль увійшов як райцентр до Малинського округу, а в 1932 році місто і район входять до Київської області. Тільки в 1937 році із створенням Житомирської області Радомисль остаточно стає райцентром[25]. Відновлюються старі підприємства – цегельний, пивоварний заводи, шкір завод, засновано меблеву фабрику, запрацювали заклади освіти, лікарні та культурні установи. Створюються інвалідні будинки і будинки праці.

Населення міста в 1923 році складало 12300 чоловік[26], у 1931 році — 12900 чоловік.[27] За національністю, населення міста в 1931 році поділялося наступним чином:

Радянська влада активно пропагувала атеїзм. В цей період нищилися церкви, зокрема в 1927 році у місті знищено церкву Святої Трійці, яка була його окрасою.

Насильницька політика суцільної колективізації викликала невдоволення у селян. Відбувалися селянські виступи. Страшним лихоліттям українського народу став штучний голодомор 19321933 років. Радомисляни і селяни їли все, щоб вижити, частим було людоїдство. Ще одним випробуванням для населення міста були масові репресії. В 19361937 роках сфабриковані справи про існування контрреволюційних груп, внаслідок чого загинуло багато безневинних людей.

Велика Вітчизняна війна

22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна. Місто зазнає бомбардувань німецької авіації, а вже 7 липня 1941 року на підступах до Радомисля розгорілися запеклі бої, але під переважаючими силами противника радянські війська змушені відступити. 9 липня 1941 року ворог окупував місто. 20 липня 1941 року німецькі війська вступили в місто. Восени 1941 року окупанти проводять масові розстріли єврейського населення в урочищі «Лісова Пісня» та в яру Черчі, за 19411943 роки знищено 2000 євреїв.[27] У квітні 1942 року розпочинається масовий вивіз молоді до Німеччини. Проте населення Радомисльщини не скорилися фашистським загарбникам. Наприкінці грудня 1941 року почала діяти підпільна група, в якою керував командир Червоної Армії В.Гальона, в якій налічувалося 20 чоловік. Ще одну підпільну групу з жителів міста і села Кримок очолила К.Сичевська. В лютому 1942 року почала діяти підпільна друкарня заснована М.Ткаченком та О.Лагутенком. У ній було надруковано 25 антифашистських листівок та повідомлень Радінформбюро загальним тиражем понад 18 тисяч примірників. В місті розгортає діяльність і осередок ОУН, яку очолив Сурмач, але в листопаді 1941 року більшість членів осередку арештовані і в грудні розстріляні фашистами. Антифашистська боротьба доповнюється нальотом на Радомисль, 4-го серпня 1943 року партизанського загону І.Хитриченка, в результаті якого було розбито гарнізон і спалено міст.

В ході визвольних боїв війська першого Українського фронту 10 листопада 1943 року визволили Радомисль, але 7 грудня фашисти знову захопили місто. 26 грудня 1943 року в ході здійснення Житомирсько-Бердичівської наступальної операції Радомисль був остаточно звільнений від загарбників. На околицях звільненого міста деякий час перебували генерал М.Ватутін, а згодом і М.Хрущов[28].

За час окупації місту було нанесено великої шкоди: спалено 142 будинки, зруйнована суконна фабрика, завод «Сільмаш», маслозавод, пивзавод, дві школи, дитячій садок, готель, міст через річку Мика та ін. Було розстріляно 3100 дорослих і дітей, на роботи у Німеччину відправлено 148 чоловік.

Свій вклад внесли Радомисляни в Перемогу над фашистською Німеччиною, 1806 з них нагороджено орденами і медалями. В.Бурбі, П.Бондаренку, В.Карпенку, С.Сингаївському посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 10 тисяч жителів Радомисльщини не повернулося з війни, 18 тисяч воїнів загинуло при визволенні району.

Післявоєнний період

З 1944 року по 1950 рік велася відбудова народного господарства, піднімалися з руїн підприємства. За короткий час відновили роботу завод «Сільмаш», пивзавод, маслозавод, меблева фабрика, запрацювали школи і заклади охорони здоров’я та культури.

В 19461947 роках жителі району, як і всієї України, зазнали лихоліть нового голодомору, рятуючись поїздками до Західної України за хлібом і харчами. У післявоєнні роки Радомисльщина зазнала жорстоких репресій. У 19521956 роках пекло ГУЛАГУ пройшла письменниця Р.Балясна, з 1951 по 1955 роки — єврейський письменник А.Веледницький – уродженці Радомисля.

У 1946 році зазнає змін назва міста. Радомисль перейменовано на Радомишль.

З кінця 19501960 років місто в період хрущовської лібералізації зазнає певного підйому розвитку. В 60-тих роках у місті працювали машинобудівний завод, пивзавод, маслозавод, крохмальний завод, два цегельні заводи, завод капронових виробів, меблева фабрика, пром – і харчокомбінати, будівельні організації, «Сільгосптехніка». В 1983 році у місті діяло 15 підприємств, найбільшим з них був машинобудівний завод[29].

В 1962 році побудований новий міст через річку Тетерів. В 1968 році засновується спортивна школа і споруджується палац спорту, стадіон, волейбольний майданчик.

В кінці 50-х років а саме взимку 19571958 p. в Радомишлі знімався фільм «Гроза над полями» за твором А.Шияна. В 1963 році на місці де було відкрито стоянку первісної людини, поставлено пам’ятник, якого відкрив кандидат історичних наук І.Г.Шовкопляс.

За постановою Ради Міністрів УРСР 24 листопада 1976 року місто Радомишль віднесено до списку стародавніх міст в Україні, що мають пам’ятки археології, містобудування і архітектури.

Мешканці міста брали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 року. Жителі Радомишльщини пережили страхіття війни в Афганістані. Ряд воїнів афганців нагороджені бойовими орденами і медалями, 7 уродженців району не повернулися з тієї війни.

Сьогодення

1990-ті роки для міста були руйнівними. Поступово зупинялися заводи і фабрики, все більше мешканців міста вимушені шукати роботу в Києві, Житомирі та за кордоном.

2001 – розпочався новий етап у розвитку пивзаводу — завод став основною виробничою базою корпорації «Рідна Марка» (Київ).

2008 – розпочато реконструкцію водонапірної башти, яка є одним з символів міста.

Ведуться роботи з реконструкції млина на Папірні, де планується створити музей ікон.

Персоналії

З Радомишля і радомишльської землі походить значна кількість вчених, істориків, письменників, поетів, генералів, священників, артистів, музикантів, викладачів та професорів різноманітних навчальних закладів. Виразними діячами в історії розвитку нашої держави можна назвати:


Comments

Історія міста — Коментарів немає

Залишити відповідь